5 коментарів Сьогодні погода продовжує вчорашню “лінію поведінки” – вітер, холод і навіть декілька крапель дощу впало на землю. Голуби окуповують балкон і заглядають до мене в кімнату 
В них недавно вилупилися з яєчок малі голубята, які досить активно цвірінькають і просять їжу ))
Роботи маю море. Але, як то кажуть, “від роботи дохнуть коні, але я – безсмертне поні” Робота, все-таки, це доообре! Свою трудову діяльність я дуже люблю ))
Вчора вчергове втрапила у “Джонні Рокер”. Історія знайомства з цим закладом доволі проста: о, ти чула, нове рок-кафе відкрилося? Треба піти відвідати!. Перші відвідини відбулися 29 жовтня 2011 року, в день відкриття стадіону у Львові. Враження були щонайкращі: швидке обслуговування, демократичні ціни, великі порції смачної і свіжої їжі. Хороша, “трушна”, музика. Рокерське товариство, неспокійне, але однозначно проблем нам не створювало. Непоганий інтер”єр – без “родзинок”, але терпимо.
Потім ще були в Рокері декілька раз, потрапляли часто на живі виступи гуртів (в такі дні обслуговування стає трохи повільнішим). Наші знайомі (більші “рокери”, ніж ми) після енних відвідин дедалі частіше висловлювали невдоволення: пива або не було, або вже закінчувалося, тому неможливо було дозамовити. Обслуговування “шкутильгало”. Порції страв зменшувалися.
І от учора, в День Св.Патріка, вшанування якого чомусь стало лейтмотивом чи не усіх львівських ресторацій, кафе, пабів та просто кабаків (що має Св.Патрік до України – інше питання), біля 23.25 ми спустилися в підвальне приміщення “Джонні”. Купа людей на вулиці, в коридорах викликала побоювання, що вже, мабуть, немає вільних місць. Тим більше, що краєм вуха чула про якийсь концерт в “Рокері” у той день. Але, пробравшись крізь натовп, сигаретний дим та музичні децибели, ми таки знайшли місце в залі, найближчому до туалету. На столиках (в тому числі на єдиному вільному, за який ми сіли), було не те що брудно… там було БРУДНО!!! Попільнички з купами “бичків”, липкі плями, перевернуті келихи, неприбраний посуд, банка з-під пива “Білий Лев” під сусіднім столиком… Сіли, чекаємо офіціантку. Чи офіціанта. Немає нікого. Вирішили, що мабуть, слухають музичний гурт в третьому залі, тому і не помітили нових відвідувачів. Я пішла за 10 хв. до бармена, пояснила ситуацію: де ми сидимо, що потрібно прибрати столик і принести меню. Бармен, до речі, був дуже ввічливим. Вернулася до своїх, сидимо, чекаємо. Минає 5 хв, 10, 15… Ми починаємо бурчати і висловлювати невдоволення, але все ще чекаємо – бо гарні ціни, гарна музика, рок І – о, чудо! – в зал входить-таки офіціантка, але йде не до нас, а до іншої компанії, обслуговує їх і лише після наших розмахувань руками нарешті помічає нас, підходить до столика. Просимо її витерти стіл. Витирає. Просимо дати меню. Дає. Тобто, по ідеї, ми самі мали вказувати, що потрібно зробити. Дивно, одначе…. Вирішуємо, не листаючи меню, замовити пиво. А пиво – нема(((( Ми, розчаровані, злі і недобрі, змарнувавши 35 хв., вирішуємо зрадити рокові і піти в інші цілодобові заклади, хай навіть і “попсові” ))
І дуже приємною несподіванкою було те, що коли ми відчинили двері “Гасової Лямпи”, яка працює до 2.00, нас зустріли звуки “Раммштайна” і весь той вечір в “Лямпі” крутили рок. Отак-от, а ніколи б не подумав і не здогадався. Настрій було відновлено, смачне пиво та сирні смаколики замовлено (за цінами, до речі, майже такими ж, як і в “Рокері”). А “Джонні Рокер” удостоївся оцього радше негативного, аніж позитивного відгуку у мене в блозі. І втратив багато наших ”гривників”, якими збагатилася “Гасова лямпа”. Щиро сподіваюся, що такий безлад, відсутність пива і жахливе обслуговування були лише окремим випадком. Бо інакше доведеться забувати вже протоптану стежку в “Рокер”
Відпочинок, ресторани
| 
безлад, Джонні Рокер, Львів, пиво, рок, рок-кафе
Львів смердить, і то дуже сильно. Вже напевне другий тиждень. Смердить усюди. Закривати двері в кімнату нереально, бо тоді узагалі немає чим дихати. Відкривати двері – означає дихати смердючим повітрям. Сподіваюся, це ніяк не пов”язане з присутністю дуже страшного стадіону. )))
Чомусь асоціюю зараз сама себе з жителям Піднебесної – мені видається, що великі міста Китаю мали б смердіти так само. І корки на вулицях сьогодні нівроку – в Китаї теж повинні такі бути. Мовчу вже про те, що на зворотньому боці моєї клавіатури пише…саме так, ін Чайна.
Львів – то філія Китаю.
Panorama Theme by 
Themocracy
